Поради психолога учителям

           Особистісно-зорієнтований підхід у навчанні грунтується на сприйнятті індивідуальності, самоцінності дитини як носія суб'єктивного досвіду, який складається у неї з перших днів життя. Учень має право на особистісний шлях розвитку та вибір засобів навчальної діяльності в межах її завдань.

* Учитель, ставлячись до учня як до особистості, дає йому змогу саморозвиватися й самореалізовуватися, враховує його можливості, особливості, здібності. Взаємодія між вчителем та учнем має будуватися на основі єдності позицій, бажань, а не вимушеного спілкування. 
* Найголовніше завдання вчителя: максимально активізувати внутрішні ресурси своїх вихованців, щоб вони самі могли успішно впоратися з різноманітними навчальними, а в подальшому - виробничими проблемами. Дітей слід навчити на оптимальному рівні виявляти свій інтелектуально - вольовий і моральний потенціал.
* Особистість педагога - лише передумова виховання дитини. Трансляція його позитивних якостей відбувається лише тоді, коли він, встановлюючи зв’язки з дітьми, створює й збагачує їхній досвід емоційних переживань.
* Якщо вчитель ставитиметься до учня без справжнього інтересу і поваги, у того не буде жодних підстав сприймати себе як особистість.
* Щоб зрозуміти учня, його думки, почуття, вчинки, треба брати емоційну участь у стосунках з ним, навчитися відчувати до нього постійний інтерес. Позиція безпристрасного арбітра згубна для справи.
* Такому вчителю, форми і способи діяльності якого статичні, не змінюються від уро¬ку до уроку, від року до року, сьогодні нічого робити в класі.
* Якщо учень не сприймає ваших дій (способів впливу) щодо нього, то це озна¬чає лише одне: ці дії не відповідають його особистісним особливостям.
* Якщо вам потрібно висловити зауваження учневі, то зробити це слід друже¬любно і з повагою до нього. Ваше несхвалення його поведінки в певній ситуації втратить негативний ефект.
* Якщо виник конфлікт з учнем, не шукайте способів будь-що утвердити свою правоту. Спробуйте знайти взаємоприйнятні шляхи його розв’язання.
* У багатьох своїх учнях учитель вбачає однодумців і спільників. Досягти про¬фесійного успіху вчитель може, лише узгоджуючи свої дії з ними.
 

Мова тіла вчителя на уроці
 

            Ваша постава, погляд, міміка, жести – ось далеко не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів вашого тіла. Це і є мова тіла.
           Наше тіло говорить постійно. Кожної секунди сигналізує, воно про щось, будь то зосередженість, сонливість, недовіра, відстороненість чи закоханість. Більше того, на думку психологів, спілкування між людьми не дві третини є невербальним і лише третя частина інформації доходить до нас шляхом вербальної (словесної) комунікації. 
         Ось декілька порад невербального спілкування вчителя з учнями на уроці. Перш, ніж розпочати урок, дайте можливість вашому поглядові повільно „побродити” по класові. Ви прямо-таки збирайте погляди учнів. Не починайте говорити, тільки-но переступивши поріг класу. Краще зачекайте, поки учнів заспокояться. Інакше викажете ваше хвилювання, що негативно вплине на дисципліну в класі. Вітаючись з учнями на початку уроку: „Доброго ранку. Я хотів би розпочати наш урок”, не спрямовуйте очі у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді хотів би вчитель: втекти туди, куди показує його погляд.
       Під час уроку підшукайте собі позитивно настроєного учня. Адже ви нервуватимете ще більше, якщо видивитеся собі учня, який, скажімо, позіхає постійно у вас на уроці, а то й взагалі вас не сприймає. То ж знайдіть собі учня із знаком „+”, який зацікавлено слухає ваш матеріал. Цей позитивний контакт з одним учнем автоматично переноситься і на всіх інших. Адже, з точки зору кожного учня, ви дивитеся саме на нього, то ж кожен приписуватиме собі цей „доброзичливий” погляд.
         По можливості уникайте неспокійного ходіння туди-сюди перед класом. Ви тим самим відвертаєте увагу дітей від змісту уроку. Але й стояти, як вкопаному, не слід. Поки ви хвилин 20 пояснюєте новий матеріал, не завадило б двічі ти тричі спокійно перейти на інше місце. Та не кваптеся і не гарячкуйте. Під час зміни місця постарайтеся посилити візуальний контакт з окремими учнями. найвигідніше місце для вчителя – поблизу вчительського столу. Але не слід весь час стояти за столом. Тим самим ви поставите бар’єр, що дуже заважатиме вашим взаєминам із класом. Найліпше, якщо ви відкрито стоятимете перед класом, неподалік вашого столу. Тоді учні зможуть вас бачити на повний зріст. Та, з іншого боку, навряд чи хтось зможе півдня встояти на ногах. Присядьте тоді краще збоку на краєчок вашого столу, ваші ноги мають торкатися підлоги. Але ні в якому разі не сідайте на учнівський стіл, поставивши обидві ноги на стілець.
         А тепер щодо пози вчителя біля дошки. В критичній фазі вчителі-початківці, як правило, починають відступати все далі назад від класу до дошки. Цього не слід робити, потрібно знайти в собі мужність зробити крок уперед назустріч.
         Мабуть, ще складнішою виявляється ситуація, коли вчитель змушений повернутися до дошки, щоб записати матеріал. Дисципліна в класі відразу погіршується і вчитель поспіхом записує, щоб знову повернутися до класу. Часто вчитель, записуючи щось на дошці, хоче одночасно звернутися до класу, скажімо, поставити якесь запитання. Недосвідчені вчителі повертають тоді голову переважно через праве плече, в той час як весь корпус залишається повернутим до дошки. Така поза заважатиме відкритому спілкуванню вчителя з класом. Краще було б відірватись на якусь мить від дошки і відкрито повернутися до класу. Між дошкою та учнями виникає таким чином символічне комунікативне коло, що довершується постаттю вчителя.
Слідкуйте за своєю поставою. Вона не повинна посилати негативних сигналів. Уникайте використання сигналу зверхності, а саме – не закидайте голову назад під час вербальної атаки учнів. Бо ця ваша удавана „перевага” над ними чітко вказує на тимчасову втрату самоконтролю.
         Відмовтеся від сигналів, що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання), ворожість (корпус відведений назад, обидві руки відсторонююче простягнуті до учнів), нудьгу (нерухомий погляд у далечінь, глибокі зітхання, позіхання, позирання час від часу на годинника), нетерпіння (вчитель тарабанить пальцями по столу чи постукує ногою об підлогу). Всі ці пусті жести годяться для того, щоб відштовхнути від вас учнів. Уникайте і тих сигналів, які переносять на учнів вашу власну невпевненість у собі (вчитель сіпається, нахиляє вперед корпус, схрещує ноги чи обхвачує ними ніжку стільця).
           Звертаючись до класу, використовуйте широкі, відкриті, але спокійні жести. Руки при цьому мають рухатися на рівні грудей, долонями догори. Ваші жести мають йти перед словами і ні в якому разі – навпаки. Найліпше, якщо руки вільно поєднуються на рівні грудей і живота. Цей жест виражає невимушену зосередженість чи зосереджений спокій.
           Ніколи не крутіть крейду в руках. Дуже обережно використовуйте такі жести, як постукування вказівним пальцем по столу, погрозливі жести (стиснуті в кулаки руки), жести відведення (долонями як бар’єр вперед). Завжди уникайте пустих жестів, приміром, безцільного розмахуваннями руками.
          Що ж стосується міміки, то намагайтеся відкрито дивитися учням у вічі. Коли не хочете виглядати нервовим чи емоційно хитким, уникайте часто прикривати рота, потирати носа чи щоки, стискувати губи, морщити лоба та здіймати брови. 
 

Як уникнути шуму на уроці?
 

       Урок у початковій школі. Учи¬тель раптом помічає, що діти почи¬нають шуміти. Шум поширюється по всьому класу і вже майже пере¬ходить у гул. Знайома ситуація?
       Поміркуйте, чому діти починають шуміти на уроці.
Шум на уроці може бути конструктивним і деструктивним.
Конструктивним він є тоді, коли не впливає на фізичний та психічний стан дітей, не заважає реалізації завдань уроку. Як правило, виникає у процесі впрова¬дження інтерактивних методів навчання, групової та парної роботи, неможливо зовсім безшумно про¬водити фізкультхвилинки.
      Деструктивний шум є ознакою перенапруження та виникнення тривожності у дітей на уроці, по¬казником стомленості. Він не спри¬яє реалізації цілей уроку, спричинює виникнення конфліктних ситуацій, заважає повноцінному навчанню та розвитку особистості. Таким чином учень демонструє позицію «Зараз я почуваюся некомфортно».
   Що може бути причиною появи деструктивного шуму? Зокрема, це помилки у плануванні та організа¬ції уроку, проблеми, що виникли під час викладення навчального матеріалу, ігнорування індивідуальних особливостей учнів. Розгляне¬мо їх детальніше.
Помилки в плануванні та організації уроку
• Не продумані логіко-змістові переходи між структурними компо¬нентами уроку.
    Сприйняття людини цілісне: нам не подобається, коли інфор¬мація обривається, щось залиша-ється недоговореним чи звідкись з'являється щось нове (пригадай¬те своє ставлення до телереклами). Часто вчителі пропонують дітям зав¬дання, не пов'язані з попереднім. Така непослідовність у більшості дітей викликає психологічну напругу, сприймається негативно. Ті, кому найважче стримати себе, реагують на такі ситуації сторонніми розмовами. Найчастіше порушення у логіко-змістових переходах на уроці трапляються під час переходу від етапу актуалізації опорних знань до пояснення нового матеріалу. Можна порівняти цю ситуацію з тією, коли спортсмену пропонують під час розминки розігріти одну групу м'язів, а нова вправа передба¬чає навантаження тих м'язів, що не розігріті. І хоч ці етапи — це тільки початок уроку (10—15 хв), вже можлива поява напруження, що згодом перетвориться на шум. Друга типова помилка — перехід від пояснення нового матеріалу до закріплення. Іноді вчителі на ета¬пі закріплення не подають вправи «від найпростішої до складнішої», пропонуючи учням одразу занадто складні завдання. Таким чином, діти мають перестрибнути спочат¬ку кілька сходинок (чи вистачить у всіх сил?), а потім тупцювати на місці.
     Досвідчений учитель завжди передбачає логіко-змістові перехо¬ди, щоб зберегти цілісність уроку. А якщо йому це з якихось причин не вдалося, повертається до попе¬реднього етапу і робить «пропуще¬ний хід».
• Нераціонально дозуються ета¬пи роботи і відпочинку (принцип до¬мінанти).
Учитель вважає необов'язко¬вим проводити фізкультхвилинки, тому діти, не отримавши розрядки під час навчальної діяльності, зна¬ходять вихід в інших заняттях: ма¬люють на партах, дряпають стінку, порпаються у портфелі, шумлять тощо. Інколи фізкультхвилинки вчителі підміняють іншою діяльніс¬тю, що не є руховою, вважаючи, що діти й так перепочинуть. Але тільки рухова активність знімає напруження, дозволяє розслабити м'язи.
     Досвідчений учитель ніколи не забуде про фізкультхвилинку і за можливості пов'яже її з темою уроку.
• Нерівномірний поділ активнос¬ті між учителем і учнями, або «монолог учителя».
    Ми живемо, постійно ведучи діалог з собою, іншими, навко¬лишнім світом, щоб відчувати вза-ємозв'язок. Тому чийсь монолог сприймається досить важко.
   Є золоте правило педагогіки: «менше або порівну», тобто монолог учителя не повинен переви-щувати всі висловлювання учнів на уроці.
Досвідчений учитель, проводя¬чи урок, завжди враховує це правило.
• «Повчальний монолог учителя».
Є вчителі, схильні до повчань та моралізування. Навряд чи такі монологи є ефективними. Учням важко після етико-релаксаційного «розбору польотів» перейти до ви¬конання навчальних завдань.
   Досвідчений учитель розуміє, що залучення до діяльності виховує краще, ніж постійне моралізування. Тому він планує етичну бесіду на класну годину, проводить ігри з профілактики таких порушень на групі подовженого дня, власним вчинком демонструє своє ставлення до ситуації.
    Отже, правильне планування уроку з урахуванням логіко-змістових переходів та передбаченням обов'язкової фізкультхвилинки, вміння перебудуватися під час уроку, враховуючи потреби учнів, уникнення непотрібних моралізувань знімуть напруження і запобігатимуть появі деструктивного шуму на уроці.
Проблеми у викладі навчального матеріалу
Причина 1. Учень — «Я не розумію пояснення вчителя».
          Учні не розуміють пояснення вчителя, тому що:
• Пояснення є складним для дітей даного віку.
         Нерідко вчитель, пояснюючи матеріал, використовує незрозумілі учням поняття, вважаючи, що вони їм відомі, не враховує вікові осо¬бливості дітей молодшого шкільного віку. Найчастіше це відбувається, коли вчитель починає після випускного четвертого класу вчити першокласників, і ті прийоми, що він використовував для пояснення дітям дев'яти років, викликають нерозуміння у шестирічок.
       Досвідчений учитель відчуває, що вимовляє слова, незрозумілі дітям: про це свідчать розсіяні затуманені погляди учнів, легке по¬зіхання тощо. І обов'язково зупиниться, щоб їх пояснити, або замінить їх іншими, більш зрозумілими.
       Завітаймо на урок.
Урок математики у четвертому класі. Вчителька пояснює розв’язання задачі вже 10 хвилин, детально зупиняючись на кожному етапі, потім ще раз повторює. Учні спочатку уважно слухають, а потім почина¬ють шуміти. Чому?
• Пояснення є багатослівним. 
Намагаючись краще пояснити, учитель використовує забагато слів, у яких можна «потонути». За бага¬тослів'ям нерідко приховується не¬розуміння певної структури, бо, як відомо, хто ясно мислить, той ясно висловлює думки.
        Також мова вчителя нерідко засмічена такими словами-паразитами, як «систематично», «бук-вально».
       Пояснення досвідченого вчителя завжди чітке та небагатослівне. Воно охоплює сутність поняття, розкриваючи деталі поступово по мірі необхідності.
Причина 2. Учень — «Я не знаю, що робити».
• Нечітке формулювання завдань (відсутня чіткість інструктажу).
     Складання навчальних інструкцій — один з найважливіших показників педагогічної майстерності. Формулювання запитання, завдання тільки тоді будуть зрозумілі, коли вони логічно завершують по¬передній етап уроку, усвідомлюються учнями. Тобто, коли учень знає, що потрібно робити і чому. Якщо учень цього не усвідомлює, то виконання ним завдань схоже на дресирування, що гарантує результат, але цей результат обмежений певною ситуацією Досвідчений учитель розуміє потреби учнів у чітких навчальних інструкціях і намагається їх задовольнити.
     Таким чином, щоб уникнути подібних ситуацій, потрібно звільнитися від багатослів'я при поясненні навчального матеріалу, вчи¬тися складати чіткі інструкції до завдань.
Не враховано індивідуальні особливості учнів
• Несприятливий для учня темп ведення уроку.
    Однією з причин виникнення шуму є швидкий або повільний темп ведення уроку вчителем. Є учні, яким некомфортно від того, що вони не вписуються у темп викладання. Це не завжди можна скоригувати, оскільки індивідуальний темп роботи вчителя й учнів залежить від особливостей нервової системи.
     Досвідчений учитель знає, що темп ведення уроку може не збігатися з індивідуальним сприйняттям деяких учнів, тому намагається за¬стосовувати такі методи і форми роботи на уроці, які б задовольни¬ли потреби всіх дітей.
• Індивідуальні особливості школярів.
     Шуміти можуть учні, що мають особистісні проблеми. Це найважча для коригування причина, оскільки її коріння не в організації уроку, а в особистості учня. Порушуючи дисципліну на уроці, він переслідує певні цілі.
      На думку американського психолога Р.Дрейкурса, психологічними цілями «поганої» поведінки є бажання:
• привернути до себе увагу;
• самоствердитися, проявити силу;
• помститися (чи конкретно вчителю, чи всьому світу дорос¬лих);
• уникнути невдачі. 
   Досвідчений учитель з'ясує, чому учень порушує дисципліну,                  і порадиться з психологом, як йому допомогти.
         Отже, що робить зазвичай вчитель, коли учні починають шуміти?
• Підвищує голос, щоб закликати учнів заспокоїтися.
• Стукає ключами (ручкою, рукою) по столу, щоб привернути їхню увагу.
• Погрожує, що поставить негативну оцінку у щоденник.
• Принижує, ображає учнів, або звинувачує за створену ситуацію тощо.
     Досвідчений учитель, проаналі¬зувавши ситуацію, замислиться над причинами появи шуму та змінить щось у своїй діяльності, відмовившись від перерахованих «дієвих» способів, що не «лікують хворобу повністю», а роблять лише «штучне дихання».